Він не був прихильником класової боротьби, соціальної революції як єдиного засобу утвердження суспільної справедливості. Себе він називав поміркованим колективістом, а насправді з більшими чи меншими відхиленнями все життя стояв на позиціях реформізму та ліберального абстрактного гуманізму, що пояснювалося не лише певною обмеженістю світогляду письменника, а й особливостями тогочасного англійського робітничого руху. Шлях до кращого майбуття бачився йому таким: розквіт і безмежний розвиток науки створить якісно новий прошарок інтелігенції. Це в свою чергу значно підвищить рівень суспільної моралі й призведе до перебудови суспільства. Звідси став зрозумілим,, якого величезного значення надавав Уеллс науці та її ролі в розвитку суспільства.

Водночас він добре усвідомлює, що тільки наука не здатна докорінно вплинути на перебудову суспільного життя, тому що, створюючи матеріальні блага, людина не став анї благороднішою чи морально чистішою. Для цього потрібний ряд передумов, в яких наука виступає не як творець-постачальник матеріальних цінностей, а як феномен, що розширює світогляд і примушує людину мислити. Отже, двоїсте ставлення до науки — як до сили, здатної звільнити людину від її залежності від природи й забезпечити перемогу у боротьбі із складнощами існування в органічному світі, а разом з тим і як до фактора, що визначає певний моральний рівень людини, — ось що характерне для Уеллса на всіх щаблях його життя.

Проте, хоча б які були його хитання в пошуках справедливості, основа його позитивної програми практично завжди незмінна — це гуманізм, це виховання особи в межах лк)динолюбства, справедливості й благородства, це створення моральних нори на основі науки і просвітницьких ідей, які мають змінити і вдосконалити західну цивілізацію.